Учасники віча
Аудіофайли з цього поста можна завантажити зі сторінок: Українські пісні, музика mp3.
The ceremonial meeting devoted to the 90-th anniversary of the Ukrainian Unity declaration was held 22.01.2009 at the Sophyivsky square. More photos, and in larger size, are here.
Урочисте віче на честь 90-річчя проголошення Соборности українських земель відбулося 22 січня на Софійській площі. Я був ведучим, але встиг дещо сфотографувати. Більше фотографій і в більшому розмірі – тут.
Тарас Петриненко, Тетяна Горобець
Що стосується аудіо, то прослухав дещо з того, що записав, і вирішив поставити лише пісню у виконанні Тараса Петриненка (він співав перед початком віча). Що ж до решти… Я, звісно, припускаю, що відволікався на неминучі для ведучого організаційні моменти і пропустив щось важливе або бодай неординарне. Та боюся, що ймовірність цього невисока. Ті фрагменти, які я записав (і потім ще прослухав удома, намагаючись щось вибрати) знову нагадали проблему під умовною назвою «думати про важливе», пор яку я писав нещодавно (і взагалі, по суті, пишу в різних варіяціях – постійно саме про неї).
Захід вийшов… ну, надто партійним, сказати б (у широкому сенсі, бо серед організаторів та учасників були не лише партії, але й громадські організації, як-от «Просвіта», козацтво та ин.) І за всієї поваги до тих, хто докладає зусиль для відзначення пам’ятної дати, складається враження, що в процесі підготовки (та й узагалі – в процесі партійної діяльности як такої) відбувається якесь зміщення пріоритетів. Можливо, висхідний намір у цих людей справді був – працювати для України, сприяти збереженню національної пам’яти й таке инше. А засобом для реалізації цього наміру стала партійна чи громадська робота. Та біда в тому, що засіб подекуди починає затуляти собою мету; у такому заході, як учорашнє віче, іде певне змагання за те, щоб у центрі уваги була власна партія, і зусиль на цю конкуренцію (бо ж инші прагнуть того самого, тільки вже для своєї партії) витрачається набагато більше, ніж на стратегічну мету, яка була висхідною точкою тактичних партійних дій, і яка була спільною для всіх. Результат виходить приблизно такий, як у актора, що намагається ефектними прийомами переграти колег по сцені й упускає при тому нитку своєї ролі.
Найбільший в Україні прапор
А у виступах, звісно, всі промовці згадують про те, як нам потрібна єдність. При цьому, однак, не забувають додати, що саме партія А (Б, В, Г – непотрібне закреслити) демонструє приклад послідовної діяльности задля зміцнення цієї єдности. Але, на жаль, уряд (Секретаріят Президента, партія Г, В, Б, А – знову-таки, непотрібне закреслити)… ну й так далі.
От і вчора, наприклад, партія А, напираючи на свій найбільший внесок у фінансування заходу, добилася включення у список промовців на вічі аж чотирьох своїх лідерів – та чи сказав хтось із них щось принципово нове й важливе? Партія Б, натомість, могла претендувати лише на одного промовця, але здобула невеличку тактичну перемогу, добившись, щоб цей промовець виступав останнім (останнє найкраще запам’ятовується). Знову ж-таки – тактика, тактика… І, мабуть, саме в результаті якихось таких тактичних міркувань (подробиць я не зміг дізнатися) початок віча був призначений на 14-ту годину. І це в робочий день! Тобто, найбільш потенційно активна частина населення – люди, що працюють та вчаться – були апріорі позбавлені можливости взяти участь у заході.
Веду віче...
Отож і вийшло… ну як би сказати? – те, що вийшло. І – з тією кількістю учасників, яка більше підважує свято, ніж звеличує його. Не хочу, щоб склалося враження, що в мене самі лише негативні емоції, чи навіть переважно негативні щодо того, що відбулось – все ж-таки, свято, данина даті, і якби не було нічого на Софійській площі, було б іще гірше, та все ж…
А між тим зранку молодь на мосту Патона по-своєму відзначила свято – творчо і нестандартно: дві колони, що рухалися з двох берегів Дніпра, з’єдналися на мосту, символізуючи ЗУНР і УНР. Шкодую, що я там не був. Ну а з акції на Софійській, як я написав на початку, ставлю лише пісню Петриненка – та й то, на жаль, з партійним панегіриком (слухайте в програші перед останнім куплетом).
Тарас Петриненко. “Абориген” 5’56″, 5,3 Мб
