Українські архіви – К. Булкін

Листопад 18, 2008

Українська права хвиля. Пілотний випуск інтернет-радіо / Ukrainian Right Wave. The Test Issue of Internet-Radio

My test programme of the Internet radio (23.10.2007). Audio was recorded under the nickname and in the changed voice; the idea, however, still remains actual.

Мій пробний випуск Інтернетової радіопрограми (23 жовтня 2007 р.) Аудіо записано під псевдонімом і зміненим тембром голоса, проте сама ідея такого радіо залишається, на мою думку, актуальною і зараз.

– Аудіо, частина 1   9’48”, 9 Мб

– Аудіо, частина 2   10’30” 9,6 Мб

У програмі:

  • Пристрасті за коаліцією: багато меду й вузенькі двері – огляд подій від Костянтина Ґедзя
  • Олег Сухарєв про глобальну вінніпухізацію нашого життя
  • Що має робити українська влада у відповідь на вандалізм на Говерлі? – думки киян
  • Письменниця Любов Голота про роль громадських організацій у захисті святинь
  • “І от тоді останній правнук схопив зганьблений кований тризуб і…” – нарис Ярослави Щекавиці

Це Українська права хвиля і я, Костянтин Ґедзь, вітаю вас. Грузьке болото взаємних підозр та інтриг у середовищі українських політиків, ігрища навколо коаліції… Одні намагаються переконати нас і самих себе, що вже досягли повної злагоди й урочисто ставлять підписи на останній сторінці угоди, ретельно запхавши в портфель (ледь вліз!) протокол розбіжностей. Инші аж зі шкіри пнуться, аби довести, що Україні потрібна тільки широка коаліція, тобто союз із тими, на кого вони щойно виливали цистерни лайна у своїх передвиборчих роликах та виступах…

Дістає це все потроху, чесно кажучи, навіть, здавалося б, вироблений проти політики й політиків імунітет не спрацьовує. Організм починає шукати нестандартних захисних реакцій: то засне просто перед телевізором посеред випуску новин, то марить картинками з дитинства, казками та мультиками. І от уже перед очима не толерантно-елегантний Гарант, який ще вчора казав:

...Очікую кроків до консолідації!

"...Очікую кроків до консолідації!"

«Очікую від Партії регіонів, блоку Юлії Тимошенко, блоку “Наша Україна – Народна Самооборона”, блоку Литвина плітичної мудрості і кроків до консолідації країни довкола національних пріоритетів», а вже сьогодні «Перемогла помаранчева коаліція. Це та конфігурація, яка може сформувати на базі 228 голосів парламентську більшість. І тому ми говоримо: демократія в Україні перемогла», а плюшевий ведмедик Вінні-Пух. Він дуже добрий і всім хоче добра, але має слабкість до меду. Коли захотіли його злобні Буки та Бяки позбавити доступу до глечика – відчули ведмежі кігті… І ось знову глечик у Вінні в лапах, але, хоч як не хочеться, треба вибирати, з ким поділитись.
Аби зберегти контроль над медом, він спочатку пообіцяв поділитись із Буками (таємно від Бяк), а потім – з Бяками (таємно від Бук). І тепер лізе в нору від одних до инших, ті тягнуть назовні, ті – всередину, лапки болять, а двері вузенькі, і ведмедик, здається, остаточно застряг…

Віннні-Пух застряг

Віннні-Пух застряг

– А все потому, что у кого-то – слишком узкие двери! – Нет, все оттого, что кто-то слишком много ест!

Про деякі новини з життя Бук та Бяк – далі. А зараз тему продовжує своєю піснею відомий український бард і рок-музикант, лідер гурту «Самі свої» Олег Сухарєв.

Олег Сухарєв

Олег Сухарєв

На вулицях міста – я втрачена бомба,

Моє серце б’ється аритмічно, в чорно-білих кольорах реалій.

– А все від того, що хтось має дуже вузенькі двері !

– А все від того, що хтось їсть дуже багато меду!

Без права на слово, нас залишається мало,

Я не купую квиток в трамваї, так пізнаю я себе самого.

– А все від того, що хтось має дуже вузенькі двері !

– А все від того, що хтось їсть дуже багато меду!

Це смерть без любові, на згарищах віршів,

Розумні будуть мити руки з милом, а дурні будуть смикати за коси.

– А все від того, що хтось має дуже вузенькі двері !

– А все від того, що хтось їсть дуже багато меду!

Продовжуємо випуск «Української правої хвилі». Поки лунала пісня, казкова мара розсіялась і реальність постала у викривленому дзеркалі якогось потворного фентезі. Чи ні, це насправді такою і є наша політична реальність, ніяких викривлених дзеркал не потрібно, сильніше від того, що є, уже і не викривиш… Виявляється, строкову службу ми з наступного року скасовуємо (зриваючи осінній призов цього року – адже призовники знають: їм залишилось протриматися до 1 січня, потім уже – не заберуть!) Коаліційна угода, підписання якої щойно було представлено нам як тріумф демократичних сил, президентові (він у нас теж, здається, демократичний чи як? – я вже заплутався), так от, президентові ця угода раптом різко перестала подобатися, і він устами Балоги (чи Балога його устами? – знову заплутався) обурився, що підписанти зазіхають на його повноваження. Ну правильно, коли міністра МВС домовляються, всупереч Конституції, призначати за поданням президента – це ж инша справа, це розширення повноважень президента, а значить, прояв демократії. А коли навпаки – то зазіхання. Усе чітко, зрозуміло й логічно.

Комуно-регіональна єдність

Комуно-регіональна єдність

А тим часом комуністи хочуть довести, що за них проголосували не на два відсотки більше, ніж на минулих виборах, а в два рази більше, і подають в суд на ЦВК. Ні, ну я розумію, що населення України старішає, а подекуди і впадає в маразм, але не такими ж темпами, щоб подвоювати через рік відсотки КПУ?! Та справа, ясно, не в відсотках. Справа в тому, щоб іще трішки відтягнути оголошення результатів – а за цей час «демократи» остаточно поб’ють глечики, і януковичі під бадьорі акорди «Мурки» знову в’їдуть у владу на білих конях…
чи то на «Хаммерах» з шестисотими мерсами. Комуністи, щоправда, все одно пролетять повз коаліцію, але в компенсацію отримають невеличке таке покращення особистого добробуту за сумлінно виконану юридичну провокацію.

Там сидела Мурка в кожаной тужурке…

И Ленин, такой молодой, и юный октябрь впереди!

Гаразд, далі вже, здається, доведеться без жартів – нам тут плюнули в обличчя, і залишки гідности в таких випадках підказують не жартувати, а зразково-показово натовкти ворожі пики. Перечитаймо ще раз рядки, розтиражовані цими днями, і – що? – засукаємо рукава для бою чи поринемо в рефлексії про стан справ у сфері охорони пам’яток?

Нам плюнули в обличчя

Нам плюнули в обличчя

Євразійський союз молоді заявляє про здійснення акту паплюження державних символів України на горі Говерла.

“Силами отдельного горного подразделения ЕСМ на горе Говерла спилен и осквернён символ оккупации Украины – Тризуб”, – йдеться на сайті організації.

“Уничтожена гранитная доска украинской сектантской церкви. Разбит гранитный памятный знак, посвящённый т.н. “конституции Украины”, – додається в повідомленні.

“Этим беспрецедентным актом евразийского энтузиазма ЕСМ заявляет, что время т.н. “незалежной Украины” заканчивается. Вместо уродливого лимитрофного образования мы построим Великую Украину в составе Евразийской Империи”, – йдеться на сайті.

В альтернативі: «засукати рукава» чи «поринути в рефлексії» – доблесні правоохоронні органи знайшли третій варіянт. Вони першим ділом швиденько на Говерлі все прибрали, щоб ганьби не було видно, а другим – заявили, що ЄСМ-івці все сфабрикували й ніякого паплюження насправді не було. Ну хіба що трішечки, аби тільки були підстави заарештувати когось. Але заарештувати наразі не вдається, бо зловмисники переховуються на території Зрозуміло Чиїй. Цікаво – чи буде третім кроком бодай якась нота на адресу Зрозуміло Кого? Ну, наприклад, з вимогою видати негідників… Гадати на цю тему – невдячна справа. Натомість іду на вулицю і цікавлюся в перехожих – а як має діяти в цій ситуації держава? Перехожі кажуть таке.

Голоси перехожих.

Далі на Українській правій хвилі – продовження теми вандалізму на Говерлі й власної гідности українців. Слухайте інтерв’ю Ольги Пироженко з відомою українською письменницею, головним редактором газети «Слово Просвіти»Любов’ю Голотою.

Інтерв’ю.

Це було інтерв’ю Ольги Пироженко з відомою українською письменницею, головним редактором газети «Слово Просвіти»Любов’ю Голотою. Далі – в ту саму тему: нарис Ярослави Щекавиці.

Ярослава Щекавиця

В дореволюційному Києві, в добротному родовому будинку поблизу святої Софії, жила велика добропорядна родина. Революційні події пройшлися над нею вихором: хтось загинув в боях, хтось виїхав волею чи неволею, а частина родини залишилася в одному поверсі нераз пограбованої оселі. Ревкомбуд, влаштований новими насельниками, потіснив родину до кількох кімнат. Будинок переділили, замість кованого родового знаку над під’їздом повісили зірку, зникли образи навпроти входу, килими та квіти з передпокою, ну і т.д. як докладно описав проф.Преображенський L Але сталося ще гірше: саме помешкання, де тепер жили уламки колись великої родини, вже й зробили величенькою комуналкою, а у великому передпокої влаштували «червону кімнату» з портретом Леніна. Діти зайд гасали кухнею та вбиральнями, як диким полем, почуваючись там не менш у праві, ніж діти колишніх господарів. Останні ж мусіли терпіти присутність у своїй хаті некликаних новоселів, слухати їх лайки та співи…

Час ішов, по другій світовій народилися онуки зайд, потім вивчилися, деякі вибилися у «прослойку», й вже авторитетно повчали сусідів, як і кого з письменників шанувати, як правильно говорити, а що не згадувати взагалі. Деякі з онуків господарів навіть з ними побралися, змирившись та пристосувавшись до тих «вчителів», та вже й соромилися чи й не згадували своє коріння та свою власність. Старорежимна бабця, що ще якимось дивом те встигла побачити, від того й переставилася.

В наступному поколінні колишніх господарів один правнук – манкурт – вже теж обурювався іншим правнуком, в якому часом прорізувався голос крові. Але їх обох зневажали правнуки колишніх заброд, які успадкували пиху завойовників, і порядкували в оселі як хотіли.

Не допомогли й нові часи. В незалежній Україні таких будинків не повертали, як дізнався отой другий господарський правнук, так що з його спроб відновити справедливість лише зловтішно посміялися всі інші правнуки.

І так було, аж доки з вчергове залитого потопом підвалу підняли забуті там скрині зі старовинними, намоленими поколіннями роду домовласників образами та колись збитим кованим родовим знаком.

Й ті, і другий були попсовані застійною водою, не годні на антикваріат, тож розчаровані правнуки зайд їх відкинули, як непотріб, а правнук-манкурт байдуже відвернувся. Але правнук «останній з могікан» відчистив як міг родові реліквії, образи заніс у свою кімнату, а родовий знак повернув на питоме місце над під’їздом, яке окупувала була на тривалий час червона зірка. Побачивши це, інші правнуки збили його на землю. І от тоді останній правнук правдивих господарів, в якому ще жила дещиця гідності предків, схопив зганьблений кований тризуб і…

А Ви?

Це був нарис Ярослави Щекавиці. Випуск Української правої хвилі завершує пісня, що допоможе правильно реагувати на образи вандалів. А я, Костянтин Ґедзь, прощаюся з вами до наступних випусків. Хай щастить!

В Чорне море...

В Чорне море...

В Чорне море кров Дніпром тече,

В Чорне море кров Дніпром тече.

Там Січ наша, гей-гоп, там Січ наша,

Там Січ наша на москаля йде.

Попереду отаман іде,

Попереду отаман іде,

Під ним коник, гей-гоп, та під ним коник,

Під ним коник так сумненько йде.

Чом же йому веселому буть,

Чом же йому веселому буть,

Як степами, гей-гоп, та долинами,

На Вкраїну москалі ідуть”.

Не страшна нам в лютім бою смерть.

Не страшна нам в лютім бою смерть.

Бій приносить, гей-гоп, та бій приносить,

Бій приносить славу, волю, честь.

В Чорне море кров ще потече.

В Чорне море кров ще потече.

Як з Вкраїни, гей-гоп, та з України

Москаль клятий додому втече.

Напиши коментар »

Коментарів поки що немає.

RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.

%d блогерам подобається це: