Українські архіви – К. Булкін

Листопад 30, 2008

З циклу “Монологи”: греко-католицький священник о. Мирослав Рознай (Закарпаття, Хустський район) / From the “Monologues” Serie: Greek Catholic priest father Myroslav Roznay (Transcarpathians, Khust region)

Отець Миросалав Рознай

Отець Мирослав Рознай

Audio file from this post can be uploaded from the page: Audio Archive mp3.
Аудіофайл з цього поста можна завантажити зі сторінки: Аудіоархів mp3.

Recorded in the village Dragovo (Khust region, Transcarpathians) 4.07.2008.

Записано в с. Драгово Хустського району на Закарпатті 4 липня 2008 р. 12′13″, 4,9 Мб

Матеріяли з екскурсії, яку о. Мирослав провів для нас старовинними дерев’яними храмами Закарпаття (змонтовані у фільм фотографії + аудіо) – у наступному дописі.

Я недавно закрив фонд (я був головою фонду по реставрації деревляних церков). Відкрив за свій рахунок, утримував за свій рахунок і змушений був закрити за свій рахунок. Були все обіцянки, що прийдуть кошти… Але деякі тільки прийшли надходження, і то всьо ми виплатили за кошторис.

Ледь дотримав два роки той фонд, ну а далі змушений був закрити. Я кажу, нашій державі нічого того не треба… От я прийшов у податкову: поясність, звіт як записати? – “У вас іще сорок днів”. Але вони не сказали, що той період уже почався десь два тижні назад, і в мене ще ся залишило двадцять днів. Ну я так розсчитав, що 40 днів, пішов – оказалося, що я запізнився. Штраф, головне, зняли: “Ну, знаєте, ви вже мусите сплатити…” Кажу: “Ніхто мні не платить, тим більше, що це ваша вина”. – Я прийшов, – кажу, – до ваших дівчат, вони мені: “Знали, як відкрити той благодійний фонд, то знайте і звіт здавать!” От, так що я помаленьку так доходив, що думаю си: “Доки я буду з ними морочитися, я закрию той фонд, і більше ніяких проблем”.Я навіть сам реставрував церкви, хоч ніколи не був реставратором. В Сокирниці нам дав деяку допомогу єпископ, і ми реставрували там вівтарну частину. Я працював із своїм братом, ще других людей змушений був за ті кошти винайняти, щоби вони прийшли там реставрувати. Я також з ними брав участь, і хоча, я кажу, ніколи того не робив, сам, можна сказати, зробив ті всі стропила, то всьо…

От приходять журналісти – спершу взагалі не знали: хто я, що я… Підійшли – я так одягнутий кудь-як… Кажуть: “Ви реставратор, ви десь ся вчили?” Кажу: “Так, п’ять років Ужгородської Академії духовної”. – “То ви священик?” – “Так”. – “А ви ся вчили на реставратора?” – “Та ні, – кажу, – отепер ся учу: дивлюся от, заміряю, тепер ся учу на реставратора…”

Ми служим в Крайниківському храмі… До речі, найстарший храм у Хустському районі, має триста тридцять дев’ять років. Ми там міняємо си зі священиком: одну неділю сокирницький священик, а одну неділю я. Там є дідико, Хвуст ся пише, Хвуст Антон. Йому вже 92 роки. То й мій дідико вже: тобто, я взяв його внучку за жінку собі. І от ця людина іменно старалася, щоби той храм був. Теперка там і ми дещо ся вже начали старати: закупили там дошки, шинґли приготували… Шинґла – то покриття, покриття даху. І так зберегли ми той храм. Самий старіший, але найкраще збережений. Але той дідико би там спав, в тім храмі. Він ранком встане, помолиться і йде в храм подивитися: як він там, чи щось не впало, чи дерево ся не звалило десь, віття яке не розвалило його чи що. То переважно завдяки таким людям іменно ще ці старовинні храми ся тримають.

І також обіцянки були… Хто не прийде – фотографуються із ним: “Ми вам допоможеме!” Депутати приходили: “Ми вам допоможеме! От, двіста тисяч даме, триста тисяч, сто тисяч…” Дідико – він такий довірчивий… – Йой, Славіку (мені так просто каже: “Славіку”) – я мушу видіть, що Бог є добрий, нам точно якийсь чоловік дасть”. Та помаленьку на свої мізерні кошти (як там громада дуже маленька, то переважно мої родичі, точніше, родичі жінки, а тепер вже мої) і так помаленьку ми якось тримаєме той храм.

Хоча, якщо не подбати за ці храми… У Данилові наймолодший храм, а най у гіршому стані. Його дах розібрали, далі ся оказало, що там треба взагалі дуже багато балок мінять. Коштів немає, оп’ять же на фонд все скинули – слухайте, шукайте, запитуйте… Люди добрі, так я шукав! Але ж то треба переважно, щоб іменно держава подбала. Бо ці не хотять вкладати, бізнесмени. Вони би вклали, якщо би їм зразу пішла користь. Їм краще вкласти в бар, де спиртні напої і так далі…

Храмове свято в Драгові

Храмове свято в Драгово

Знаєте, коли люди побудують новий храм, то їм вже нове краще – доки не втратять це старе. Старий храм ще є, і вони його си не помічають, бо він є. Коли його не буде, його згадають, що він був: який був хороший, гарний, прекрасний храм! А він згорів, чи завалився…

А то випадки були… Є такий Михайло Сирохман, він описує старовинні храми, випустив книжку. Він розповідає взагалі такі історії, що… Православний священик (а переважно старовинні храми – греко-католицькі), як почув, що збирається греко-католицька громада, то сказав: люде, давайте поховаєме наш храм. Старовинний, около чотириста років – казав той же Сирохман, він вивчав. І він прийшов на другий рік, то просто жахнувся. Він побачив просто велике попелище. Запитав: що ся стало? – “Наш батюшка сказав, що треба поховати храм, похоронити”. Облили його, освятили водою свяченою, і тихенько його спалили.

Все ж-таки, розумієте, тут ще є одна проблема. Я не хочу сказати, що я противник православних… ні, я, наоборот, хотів би з ними – коби вони хотіли з нами – співдіяти. У мене в селі є два православних священики, але вони стараються все мене обминути. Чи бояться мене, чи… я сам не розумію. От іменно співдії немає, а держава все ж-таки більш лояльно ся до них ставить.

Старовинна дерев'яна церква в Крайниково

Старовинна дерев'яна церква в Крайниково

До чого я веду і що я вам хочу сказати? От коли ми відкривали Крайниківську церкву, вона пустувала: павутиння, порохи… Перше що зробили ми – очистили. Там около п’ять або шість мішків того голублячого намету. То все я і мій брат – там ми очищали. Друге – ми дали, оп’ять же, вид. Там стеля завалена була взагалі – ми забили стелю дошками. І, уявіть собі, через рік нам сказали, що православний батюшка ся був пожалував головному архітекторові. Приходять. – “Що ви собі дозволяєте?! Хто вам дозволив відкрити храм?! Де ваш дозвіл?” А в нас був дозвіл, ми дали його голові, голова запропастив дозвіл не знаю де. – “К нам приходять тут скарги, що ви собі проводите, що хочете…” Слухайте, ми не що хочеме проводиме, а богослужіння! І завдяки тому, що ми тут проводиме ці богослужіння, церква стоїть. А хто його знає, що би з нею вобще ся стало? І не, щоби прийти і подякувати, що іменно ці люди взялися – декілька людей взялися і знову тій церкві придали вид, хоч якийсь вигляд. Бо якщо би ви там були десь років тому десять – що ся там творило! Переметана підлога, навіть престіл обвален… Там була взагалі перерита підлога, бо хтось думав, що там є золото. А після того всього тепер як ся стало? То прийшли би та подякували, що люди ся взяли і реставрували. Бо влада приходить і ще начинає наганяя давати: там ото недобре зроблене, там ото…

Кошти великі і так в нас требують. Пожарна – платити треба. Світло… Ото, то, то ви маєте оплатити. От із-за цього люди просто не хотять тим займатися, бо то є архітектурна пам’ятка, і там більше треба приділити уваги, а значить, і коштів.

Багато старовинним церквам ми дали життя, дякуючи нашим єпископам Мілану Шашику і Семедію Івану, оцим єпископам, які посприяли тому, що йшла допомога із-за кордону Багато старих церков, і навіть Крайниківська, і той вівтар, який цього би року в Сокирниці впав – точно би впав! – завдяки іменно нашій єпархії, яка і так будує около сімдесят нових церков, – ми дали життя. Але ми лише виживаємо, тоді як наші церкви у наших братів православних.

У Крайникові взагалі православні казали на старовинний храм, що то би навіть і спалити не гріх. Монахи дідика вигнали (він у них дякував) – дідика вигнали із церкви, із монастиря лише за то, що він відкрив стару церкву. І вони прямо дідикові казали й там другим людям… Навіть було таке, що люди, крайниківські люди мені особисто казали: “Най ся ліпше там пропаде, най згорить, бо ото гріх там…” Я не хочу, оп’ять же, щоб получилося, що я противник православних… Боже хрань, я не противник православних наших братів. Це наші брати. Я противник їхнього ставлення до нас, противник їхнього ставлення до цих же старовинних церков. А такі ото іменно вислови, що нехай ліпше згорить, – часто чути від них.

Тут є село Колодне. Старовинний храм, можливо, має около чотириста років – по архітектурі так опреділяю. Там зібралася була громада греко-католицька. І коли мали йти служити, батюшка зобрав людей, сам прийшов, щоби зустріти нашого священика – але не зустріти добре! Нашого священика так побили, і тих людей, які з ним були, що він пролежав два тижні у болниці. Церква ще мало, і розпадеться, хіба що десь хтось обіцяв, що подбає… І декілька тижнів в Божий храм, і в село не можна було пройти нашому греко-католицькому священику, настільки було підбурено. Де священик не писав, ніхто ніякої уваги на то не звернув.

А що від влади треба – то просто, щоб рівність була. Однаково сприймати як греко-католицьких, так і православних і інші конфесії. Якщо батюшка таке створив, як оце в Колодному – побив, то чого б його не засудити? Що, якщо він священик, то теперка він не має під законом бути? Якщо я священик, то я що, можу теперка піти, вбити людину, побити – і я не маю сидіти? Чи не сидіти – хоча би штраф наложити. Давайте-но штраф наложиме і зробиме на ті гроші реставрацію церкви. Та наш священик писав будь-де письма, у всі інстанції і так далі – ніхто на те не звернув уваги. Тут поки що православ’я московське має дуже велику перевагу. У них, конечно, більшість, а де більшість, там і сила.

Все ж-таки психологічно батюшка може багато чого зробити. Якщо в селі було, наприклад, від 49-го року переважно православ’я – то він не каже, що греко-католики, а – “якась нова віра”. І вплоть до того, що сатаністи. А ще, якщо закупить там деякі спиртні напої – напоїв людей, і люди вийшли. І це правда, це можна спитати в отця, що він постраждав у тому випадку був.

Коли мова іде про реставрацію, оп’ять же ся начинає проблема з владою. То архітектурна пам’ятка, і вам треба дозвіл на реставрацію. Вам треба реставратора, який займесь тим. А реставратор хоче за годину від сто до сто п’ятдесят гривень. Доки ся помалу збереме, то церкви й розпались. Тут мусить влада ся втрутити. Але де ся треба втрутити, там ся не втручає влада, а де не треба… Де іменно питання по збереженню храму – там нехай не б’ють нас тими питаннями, що от пожежна, податкова, що там вам треба то, там вам треба це… І доки зробиш, то думаєш си: а нащо мні взагалі той храм, якщо їм не треба? Якщо навіть комуністи в 68-му році (63-й – 68-й рік) реставрували… Комуністи! А теперішня українська влада, я би навіть сказав так прямо, іще ні копійки не виділила на ці храми. Якщо там десь мізер і був, але ті гроші ся десь загублювали. А до храмів, наскільки я пам’ятаю, ні до одного не дійшло. Влада не йде назустріч, щоби ті храми стояли. Деколи я задумуюся: чи взагалі нашій владі ті храми треба? Чи вони, наоборот, думають, що коби ся то завалило – іще б одна проблема пропала?

Advertisements

Напиши коментар »

Коментарів ще немає.

RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.

%d блогерам подобається це: