Українські архіви – К. Булкін

Грудень 31, 2008

Новорічне побажання в час кризи: думати про важливе і діяти! / The New Year Wish In the Time of Crisis: To Think About Important And Act!

Рік, що минає - мов звивиста, камениста ділянка річки

Рік, що минає - мов звивиста, камениста ділянка річки

Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?

Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.

Шукайте ж найперш Царства Божого і правди Його, – а все це вам додасться.

Мт. 6:31-33

Колись на презентації книжки Миколи Горбаля «Один із шістдесяти» Євген Сверстюк визначив одну з чеснот автора лаконічною формулою, яка відтоді стала для мене своєрідним гаслом, а часто й орієнтиром в багатьох життєвих ситуаціях: «уміння думати про важливе». Як, здавалося б, просто – а водночас… З безлічі думок, які напосідають у щоденних клопотах, як часто знаходиться місце для справді важливого?

Звісно, бажано не лише думати, але й робити щось. Саме лише думання, навіть про важливе – умова, як кажуть математики, «необхідна, але не достатня». А от дія без думання, і думання саме про важливе – то вже просто-таки біда, що спіткає – скількох в Україні? – половину населення? Більшість? 90 %? Усіх, за винятком хіба одиниць? В українському політикумі-паноптикумі чимало вельми дієвих персонажів, і багатьом з них здається, що вони майстерно продумують свої ходи на шахівниці партійних інтриг; але невміння думати про важливе навіть перемоги їхні робить пірровими, бо задля тих перемог партії, «сім’ї» та кланчики тягнуть соки з землі, яка всіх живить… поки ще, а потім?

Проводжаючи рік 2008, хочу поділитися тими роздумами про важливе, до яких він спонукав.

Якщо наше життя порівняти з рікою – подекуди плавною і величною (на рівнинних ділянках), а подекуди збуруненою і стрімкою (на звивах і перекатах), а нас – із пловцями у тій ріці, то в цьому плаванні нам загрожують дві найбільші помилки-небезпеки. Перша – відчайдушно намагатися плисти проти течії, коли для цього немає підстав: напрям ріки природний, потужний потік несе туди, куди спрямовує його – і нас – сама натура. Багато є прикладів такої помилки, зокрема й описаних у літературі: від шаленого кохання до людини геть чужого кола, з геть відмінними від твоїх звичками й цінностями – до різноманітних перверзій, широко зображуваних у тому мистецтві, яке називають скороченням «сучукрліт».

Розпізнати небезпеку другої помилки буває складніше, але вона призводить до не менш фатальних наслідків. Кажу про різкі звиви й повороти річища, за якими треба встежити (а ще краще – вгадати їх бодай трохи наперед) і в які треба вписатись. Ці звиви й повороти – така сама природна частина нашої ріки життя, як рівна течія на инших ділянках. Але через брак мобільности, рішучости чи вміння, знову ж-таки, думати про важливе (і завдяки цьому тверезо оцінювати навколишню ситуацію) пловець, бува, і далі намагається рухатися в тому напрямку, до якого звик на рівнинній місцевості. І лише викинутий на гостре каміння, розуміє: напрямок той лишився у минулому, а ріка, разом з якою треба було повертати, напружуючи всі сили й уміння, тече далі без нього…

Рік, що минає, приніс початок кризи, кінець якої, найімовірніше, не в наступному році й навіть не через рік. Це – звивиста, камениста ділянка річки, на якій головною небезпекою є саме друга з двох описаних. Рятівне «вписування в повороти» повинно включати в себе уміння відмовитися від усталених звичок, стереотипів, готовність до нестандартних дій. І перевагу тут матимуть ті, хто вміє думати про важливе, тобто – розставляти пріоритети. Ті, хто розуміє, що, наприклад, робота – лише засіб для самореалізації, а самореалізація – це втілення й примноження здібностей, даних тобі Богом, з максимальною користю для людства, твоєї країни, твоєї родини й тебе самого; і що ти сам, твоя родина, твоя країна і людство – то все є ланцюжки однієї великої Єдности; і що ця Єдність – первинна, а місце роботи й навіть галузь самореалізації – вторинне. І що варто просити Бога не про збереження місця роботи в час кризи, а про силу духу і Його поміч на різких поворотах. І якщо природним звивом нашої ріки життя буде визначена необхідність зміни усталених звичок, місця роботи чи професії взагалі, то нехай буде так!

* * *

А тепер – трішки про конкретний досвід року, що минає. Аж ніяк не маю наміру ставити себе в приклад, бо «вписування в повороти» дається мені, можливо, важче, ніж багатьом. Хочу просто подякувати Богові за «руку, яка веде над прірвою» (вираз згадуваного вже Євгена Сверстюка). І за те, що цього року давав мені сили рубати канати деяких прив’язаностей, що заважали вільному маневруванню у стрімкій течії звивистого річища.

Зокрема, це стосується журналістики. І не лише шанованої радіостанції, де я працював і звідки, не зрікаючись пошани до неї, зумів вчасно піти. Я про журналістику загалом. Я пишаюся тим, що, як сподіваюсь, можу називати себе журналістом – але я щасливий тим, що можу й не називати! Усвідомлення того, що твоя ознака (професійна чи будь-яка инша) залишається лише ознакою, не стаючи власне тобою – важливе. І хоча нині иноді жартую, що я – актор, який чотири роки прикидався журналістом і ось тепер, нарешті, перестав – але знаю, що й моя акторська «самоідентифікація» годиться хіба для такого жарту. А в театрі я б, напевне, не зміг грати, бо надто багато доводилося б робити такого, що ніяк не міг би назвати цікавим та корисним. Ясно, що й сьогодні необхідність добування хлібу насущного змушує до не завжди приємних підробіток – але бодай не щодня; а час для того, що, знаю, справді «моє» і, вірю, важливе не лише для мене, трохи вивільнився…

Написавши про радіо, згадую, що три роки працював на робочому місці, яке раніше належало Сергієві Набоці – мабуть, найшановнішому в моїх очах журналістові. І раптом такою зрозумілою стає лінія розвитку його творчости, про яку можна дістати уявлення з посмертної збірки віршів «Увага # 0». Писав вірші в ув’язненні, потім – кілька років по виході з зони, а потім – перестав. Організував інформаґенцію, працював на радіо, вів телепередачі… І – незадовго до смерти сказав дружині, що думає знову повернутися до віршів. Він передчував «повороти ріки», бо був поетом – талановитим; журналістом – видатним; але людиною – більшою за визначення «поет» чи «журналіст». Відчував, на якій ділянці він потрібен Україні й реалізовував саме відповідні тій ділянці здібності з-поміж різних, даних йому Богом.

Наявність людей, які тобі світять і в чий слід маєш за честь бодай намагатися іти – необхідна для доброго руху рікою життя. І, згадавши світлої пам’яти Сергія Набоку у зв’язку з готовністю міняти сферу самореалізації відповідно до вимог часу і потреб України, хочу назвати ще два імені – імені, які обрамили для мене рік, що минає, і які світять так яскраво, що роблять мене (і, знаю, ще багатьох) гіднішим і кращим, ніж я міг би бути без них.

2008 рік почався з відзначення (посмертного) 70-річчя Василя Стуса, а закінчився відзначенням 80-річчя, слава Богу, живого Євгена Сверстюка. Саме з іменем Стуса, з високою зіркою його творчости й чину, пов’язане найкраще з того, що мені вдалося зробити за рік – просвітницька програма, що поєднує акторство й журналістику, робота в новій формі, яка виходить за рамки моновистави, лекції чи мультимедійної презентації, але містить усе перераховане як елементи. І саме з іменем Сверстюка пов’язане для мене постійне нагадування: треба думати про важливе; і осяйний приклад не лише такого думання, але й офірного служіння своїй високій місії. «Але «мушу» – то вище за мене», – писав Євген Сверстюк. «Бо жити – то не є долання меж, / а навикання і самособою-наповнення», – писав Василь Стус. Цими словами я й закінчую міркування, до яких спонукав рік 2008, і зичу всім успішного долання крутих звивів у році 2009 – році, що, до речі, починається зі столітнього ювілею Степана Бандери.

Напиши коментар »

Коментарів поки що немає.

RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Блог на WordPress.com .

%d блогерам подобається це: