Українські архіви – К. Булкін

Серпень 11, 2009

До 5-річчя початку мовлення Радіо НАРТ: стаття / To the 5th Anniversary of the Launch of NART Radio: Article

Леонід Шульман, Майя Нагорняк, Кирило Булкін в останній день НАРТу

Леонід Шульман, Майя Нагорняк, Кирило Булкін в останній день НАРТу

Стаття написана для видання “Телекритика” й опублікована:

The article was written for “Telekritika” web site and published here: http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/view/2009-08-12/47282 , а також / and here: http://maidan.org.ua/static/mai/1250020211.html ; http://www.politikan.com.ua/posts/view?id=8214.

5 years ago “Radio NART – the Honest Wave” had started broadcasting. In my journalistic career it is one of the few dates that I recall warmly…

5 років тому в етері уперше пролунали позивні «Радіо НАРТ – Чесна хвиля». У моїй журналістській біографії це одна з небагатьох дат, які згадую з теплотою. Строго кажучи, те, чим ми займалися на НАРТі впродовж 10-ти місяців його існування (маю на увазі його існування саме як «Чесної хвилі», не беручи до уваги чи то віртуальної, чи то взагалі фіктивної присутности в етері до й після цих 10-ти місяців), не було журналістикою у прийнятому нині розумінні цього слова. Але, як на мене, це було набагато цікавіше за журналістику, навіть ту, яка начебто дотримується стандартів неупереджености, збалансованости, подавання різних думок тощо (ту ж, що займається бізнесовою джинсою та інформаційно-пропагандистським обслуговуванням тих чи инших політсил, журналістикою я не вважаю, хоча й з инших причин, ніж нашу НАРТівську діяльність).

Між иншим, усупереч тому, що доводитимуть у виправдання своєї аморальности апологети ідеї «а, всі однакові, всі комусь продаються – просто хтось більш, хтось менш відверто», ми на НАРТі не займалися інфообслуговуванням «помаранчевих». Ми працювали на Україну так, як самі це розуміли – ситуативно тоді справді наш інтерес багато в чому збігався з інтересами помаранчевої команди, так само, як ситуативно тоді збіглися інтереси різних сил, що входили в цю команду. Про це добре написав після закриття НАРТу його «помаранчевими» власниками нині, на жаль, покійний Леонід Шульман.

Після перемоги Помаранчевої революції наш інтерес – працювати на Україну – почав у дечому суттєво розбігатися з інтересами тієї частини «помаранчевих», до якої належали власники НАРТу. Гострі – уже для нової влади – теми (зокрема, у співавторстві з Альянсом «Майдан») й далі лунали в наших програмах, і, гадаю, це стало однією з, а можливо, і чільною, причиною зникнення НАРТу з етеру по 10 місяцях мовлення. Детальніше свій погляд на ту ситуацію я виклав у статті, написаній у передчутті закриття мовлення, а опублікованій одразу після цього.

(Принагідно хочу скористатися «правом на відповідь», оскільки згадана стаття була нещодавно процитована у передрукованому «Телекритикою» вельми упередженому і «чорнопіарному» матеріялі сайту ForUm «Медиапоражения Александра Зинченко». Я у червні 2005 р. описував деякі технічно-організаційні негаразди останніх місяців роботи НАРТу – і авторка «Медиапоражений…» переказала це з указанням мого прізвища, але без лінку на джерело. Могло скластися враження, що вона брала в мене інтерв’ю при написанні свого матеріялу. Це не так, і я вважаю неправомірним ставити на карб Зінченку ті НАРТівські негаразди. Я можу й помилятися, але уявляю собі справу так, що на момент закриття НАРТу Олександр Зінченко вже не мав важелів впливу на нього; фактичним власником НАРТу був, наскільки мені відомо, Олександр Третьяков).

У чому ж конкретно полягала наша «праця на Україну» на НАРТі? Спробую вкласти особисту відповідь на це запитання у невеликий перелік (не буду розписуватися за колег, тож уживатиму тут не «ми», а «я») – і з цього переліку стане ясно, чому я кажу, що це не була журналістика у строгому розумінні. Чесно кажучи, гадаю, що мені пощастило, коли виявилось, що таку «не журналістику» можна було робити в українському радіопросторі упродовж цілих десяти місяців 2004-2005 рр. Отже, я:

–         запрошував на прямий етер лише тих, кому мені не було неприємно тиснути руку (а я в цьому людина вибіркова) – був, щоправда, виняток з приїздом Жириновського, але то окрема історія;

–         був у прямому етері суб’єктивним, та мав «свого» слухача, якому моя позиція – зокрема, і в суб’єктивному виборі гостей, і в суб’єктивному спілкуванні з ними, була цікавіша, ніж однаково відсторонений від усіх або однаково саркастично-агресивний до всіх ведучий-працівник інфоконвеєру;

–         не прагнув «балансу» в кожній передачі, а загалом діяльністю на НАРТі намагався бодай трохи збалансувати ситуацію в українському медійному просторі (який там був дисбаланс, всі ми пам’ятаємо);

–         ностальгуючи за сценою, влаштував щось на кшталт «театру біля мікрофону» – «Читальню з Кирилом Булкіним» (почавши з інтернетової публіцистики – УП, «Майдану», «Телекритики» тощо, швиденько долучив до неї художнє слово: Шевченка, Франка, Лесю Українку, Ольжича, Стуса, Симоненка, Галича, Солженіцина – останнього, звісно, з його дисидентського, а не імперсько-стурбованого періоду – і багатьох инших), і виділяв для цього в етері стільки часу, що будь який нормальний програмний директор тільки покрутив би пальцем біля скроні;

–         у три ночі виборів набув досвіду унікальної конвергенції «радіо – Інтернет – громадянське суспільство»: ми отримували сигнали від людей про порушення на виборчих дільницях і передавали їх в етер. А люди, які чергували біля дільниць, тримали приймачі, налаштовані на частоту НАРТу, і дізнавалися останні новини про хід голосування, підрахунку, відстоювання результатів. Багато інформації, яка надходила на НАРТ телефоном, я одразу розміщував на сайті „Майдан” і, у свою чергу, озвучував в етері інші повідомлення з „Майдану”. Це допомагало й групам „швидкого реаґування” – зокрема, славнозвісній „Нічній варті”: зв’язка „радіо – Інтернет” давала змогу оперативно спрямовувати зусилля туди, де в них була найбільша потреба (наприклад, якщо біля якихось дільниць бували помічені скупчення „бритоголових”);

–         і так далі, й таке инше – хто чув, той пам’ятає, а хто не чув, сподіваюсь, уже отримав певне уявлення з цього переліку.

І виявилось, що це було цікавим: багато людей купували приймачі з розширеним діяпазоном, аби тільки слухати НАРТ, який (у Києві 70,4 ФМ, в Одесі, Харкові, згодом у Вінниці й на Донбасі – теж щось таке) на нормальному приймачі й спіймати було неможливо!

Дякую за це всім колегам, з якими працював на НАРТі, й щиро вклоняюсь перед ними.

А ті, для кого «всі однакові, всі продаються» – нехай послухають уривки з нашого останнього етеру – прощання зі слухачами, що наводжу нижче, і скажуть, чи вони чули колись щось подібне від своїх «покупців».

P. S.

Трохи про те, що було потім: НАРТ зник з етеру; про свободу слова стали говорити як про одне з небагатьох реальних досягнень нової влади – а тим часом на зміну централізованому політичному диктату «темників» прийшла низка локальних диктатів на місцях і всепереможна «джинса». Що ж до мене, то я пропрацював три роки на шанованій і поважній (без лапок) радіостанції, де, на відміну від НАРТу, займався вже справжньою журналістикою:

–         будь-яку тему – від світоглядно-релігійних проблем до корупційного скандалу – вчився «втискати» у двохвилинний сюжет;

–         дбав про обов’язкову наявність двох думок: записавши коментар розумної або порядної людини, не забував «збалансувати» його коментарем дурня або негідника;

–         на прямому етері, як у пісні Галича, «здоровался с подлецами, раскланивался с полицаем»;

і так далі, й таке инше – а по трьох роках втратив цікавість до «справжньої журналістики», і зараз займаюсь чим завгодно, тільки не нею: блоґерством, співаною поезією, дубляжем фільмів, моновиставами, театрально-просвітницькими програмами тощо.

P. P. S.

Уривки з останнього етеру НАРТу 3 червня 2005 р. (аудіо й розшифровка) – див. у попередньому дописі.

2s коментарів »

  1. І пройде ще небагато років,
    наш Кирило йде сміливим кроком…
    Владу неодмінно візьмем
    Й Україна щаслива буде!

    Козаки не здаються!
    Сім футів під кілем!

    Коментар від Євген — Серпень 18, 2009 @ 22:38 | Відповідь

    • :)))) Дякую! Щодо “владу візьмем” – згадалося зі спогадів Хейфеца: гебісти питали Чорновола, яку посаду він обійматиме в незалежній Україні. Той якось не витримав: “Громадянине начальник, у вільній Україні я обійматиму лише одну посаду: редактора опозиційної газети.” – “А-а-а, – заволав начальник зони, – от ви яка жахлива людина, Чорноволе! Ви навіть у незалежній Україні будете опозиціонером!” – Чорновіл виправився: “Це обмовка, я просто хотів сказати – редактором газети…” Та начальник ревів на весь коридор: “Це ду-уже характерна обмовка…”

      Коментар від Кирило Булкін — Серпень 19, 2009 @ 10:18 | Відповідь


RSS feed for comments on this post.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.

%d блогерам подобається це: