Українські архіви – К. Булкін

Вересень 20, 2009

День пам’яті загиблих журналістів: події й алюзії / Perished Journalists’ Memory Day: Events and Allusions

9 років від смерти Г. Ґонґадзе

9 років від дня зникнення Г. Ґонґадзе

Моя стаття, опублікована 17 вересня 2009 р. на сайті “Український погляд“.

My material for “Ukrainian view” site 17.09.09.

Ось уже дев’ятий рік поспіль українські журналісти та ті, хто небайдужий до свободи слова в Україні, 16 вересня, у день зникнення Георгія Ґонґадзе, виходять на Майдан Незалежності, щоб ушанувати пам’ять його пам’ять та віддати шану загиблим українським журналістам.

Цього року акції на Майдані передувала панахида у Свято-Володимирському кафедральному патріаршому Соборі, яку відслужив настоятель храму митрофорний протоієрей Борис Табачек. Сполучення цих двох подій – панахиди у Володимирському й акції на Майдані – було певною мірою символічним. Адже й сам день 16 вересня має подвійний зміст. З одного боку, це день пам’яті журналістів, які загинули за правду, виконуючи свої професійні обов’язки. З другого – нагадування можновладцям, що увага суспільства, як і раніше, прикута до стану свободи слова в Україні, так само, як і до нерозкритих злочинів та невиконаних обіцянок.

Молитва за загиблих журналістів у Володимирському Соборі 1’58”, 3,6 Мб

Ці два аспекти однаково важливі для тих, хто прийшов на заходи Дня пам’яті загиблих журналістів, але акценти кожен розставляє по-своєму. Голова Київської Незалежної медіа-профспілки Юрій Луканов вважає, що акція несе насамперед моральний, а не політичний зміст. Хоча водночас він зазначає: такі акції підтримують пам’ять про загиблих, не дають суспільству збайдужіти. А небайдуже суспільство, своєю чергою, може тиснути на владу, аби не допускати попрання свободи слова у майбутньому.

Юрій Луканов про акцію 0’28”, 0,9 Мб

Натомість, для одного з координаторів акції на Майдані Незалежності, активіста Альянсу «Майдан» Михайла Свистовича, головним є саме громадянський аспект. – Якби ми хотіли просто вшанувати пам’ять Георгія, ми б, скоріше за все, поїхали в Таращу (місце загибелі Г. Ґонґадзе – К.Б.) – каже Михайло. – Але нам важливо, щоб це вбивство було розслідувано до кінця, щоб на лаві підсудних опинились не тільки виконавці, а й організатори. І тому акція проводиться в центрі Києва, аби нагадати владі й суспільству, що тут крапка ще не поставлена і що її необхідно поставити, щоб таких випадків не траплялося у подальшому, – наголошує Свистович.

Михайло Свистович про акцію 0’36”, 1,1 Мб

Але наскільки нинішня влада (та й нинішнє суспільство) готові почути це нагадування? На перший погляд, відповідь на це запитання здається доволі сумною. Щодо першої, тобто влади, то показовим є почастішання випадків нападів на журналістів. Найбільшого резонансу за останній час набуло кидання народним депутатом Олександром Ткаченком мікрофону, вирваного в журналістки телеканалу СТБ Ольги Червакової. Проте це далеко не єдиний такий випадок. На вулиці Первомайського у Києві під час побиття журналістів на акції протесту проти забудовників міліція бездіяльно спостерігала за подіями; ніхто досі не покараний. У Херсонській області нещодавно під час виконання службових обов’язків побили кореспондента УНІАН. У Хмельницькому до редакторки видання «Моя газета+», яка висвітлювала хід акції протесту вкладників банків, підійшов чоловік, вирвав мікрофон і зламав його. Виявилось, що це заступник начальника обласного управління міліції. Таких прикладів чимало. Отже, влада поки має проблеми з цивілізованою поведінкою – зокрема й стосовно журналістів.

А суспільство? …Під час хвилини мовчання у двох десятках метрів від людей, що тримали свічки, чулися звуки відкорковуваних пляшок пива (здається, й не тільки пива) і гучні скандування футбольних фанатів, які «розігрівали» себе перед початком міжнародного матчу, що мав відбутися поблизу, на стадіоні «Динамо». Подумалося: ось воно, українське суспільство в мініатюрі – дві сотні людей, що тримають свічки пам’яті й леґіон тих, кому – «хліба й видовищ…»

Та за кілька хвилин емоційно-обурливе враження вляглося. І зажевріла цятка надії: все ж-таки брутальне поводження з журналістами – це тепер уже винятки, а не правило, як деякий час тому; та й футбольні фанати – нехай дикунський і малокультурний, а теж зародок громадянського суспільства… А тих, що тримають свічки, у жодному суспільстві не буває більше за кілька відсотків. Аби не звелися геть нанівець…

Напиши коментар »

Коментарів поки що немає.

RSS feed for comments on this post.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Блог на WordPress.com .

%d блогерам подобається це: