Українські архіви – К. Булкін

Вересень 20, 2009

Голова КНМП Юрій Луканов про стосунки влади й журналістів / The Head of Kyiv Independent Media Trade Union Yuri Lukanov About Relationship Between Power and Journalists

Юрій Луканов на акції пам'яти загиблих журналістів 16 вересня 2009 р.

Юрій Луканов на акції пам'яти загиблих журналістів 16.09.2009 р.

Моє інтерв’ю з Юрієм Лукановим, опубліковане на сайті “Український погляд” 18 вересня 2009 р.

My interview with Yuri Lukanov for “Ukrainian View” site (published 18.09.09)

З Головою Київської Незалежної медіа-профспілки Юрієм Лукановим кореспондент У.І.С. зустрівся на акції пам’яті загиблих журналістів, у день смерті Георгія Ґонґадзе. Природно, що розмова почалася з запитання про цю акцію, в якій профспілка взяла активну участь.

УІС: Юрію, що для Вас ця акція – насамперед данина пам’яті Георгію Ґонґадзе й тим колегам, яких уже нема з нами, чи більшою мірою – засіб тиску на владу?

Ю.Л.: Насамперед це, звичайно, данина пам’яті – і Георгію, і багатьом іншим журналістам, які загинули. Щоправда, мені не подобається, що в прес-релізі говориться «які загинули за роки незалежності». Це неправильна постановка питання, тому що наші журналісти гинули і до незалежності – наприклад, Валерій Марченко, який був в’язнем сумління. До речі, В’ячеслав Чорновіл теж був журналістом – хоча він і став політиком, але свого часу він був відомим дисидентом-журналістом. Але це, як то кажуть, ремарка по ходу.

Звичайно, те, що ми робимо для вшанування пам’яті – насамперед моральна річ. Але з іншого боку це та річ, яка не дає людям забути про це – не тільки журналістам, але і взагалі суспільству. І ми таким чином підтримуємо в суспільстві пам’ять, а маючи цю пам’ять, можна тиснути на владу.

УІС: Чому досі так мало вдалося досягти у зміні ставлення влади до журналістики й журналістів?

Ю.Л.: Я думаю, що мало вдалося досягти не лише в цій ділянці… Тут цілий комплекс причин. Хоча дехто у владі намагається загравати з журналістами, демонструвати свою «демократичність», але домінуючий настрій – ставитися до журналістів як до якихось своїх холуїв, яких можна використати на свою користь. Власне, це не лише до журналістів – вони так до всього суспільства ставляться. Це, на жаль, настрої дуже поширені. Що стосується журналістів, то останній приклад – це Олександр Ткаченко [депутат від КПУ – К.Б.], який викинув мікрофон Ольги Червакової [журналістки телеканалу СТБ – К. Б.] в парламенті. Ну і звичайно, все це опускається на нижчий рівень. Так, коли побили журналістів під час виконання ними службових обов’язків на вулиці Первомайського в Києві (й одному з них зламали руку), то міліція стояла і не втручалася. Ми намагалися, щоб їх покарали, оскільки вони скоїли кримінальний злочин – порушили закон про міліцію. Але всі наші старання залишилися безрезультатними, вони залишилися непокараними. І з’являються нові й нові випадки: ось у Херсонській області відлупцювали журналіста, кореспондента УНІАН – він потрапив у лікарню. Було таке, що у Хмельницькому журналістка тамтешньої газети «Моя газета+» працювала на акціях протесту вкладників якихось банків – підходить чоловік, вириває у неї диктофон і ламає його. Виявилось, що це заступник начальника обласного управління міліції. Ось таке ставлення – що починається згори, то опускається і вниз.

УІС: А не навпаки? Хіба влада не є віддзеркаленням самого суспільства, рівня його свідомості?

Ю.Л.: Звичайно, влада є віддзеркаленням суспільства. Однак та частина суспільства, яка не належить до влади, все ж-таки з більшим розумінням ставиться до журналістів, яких б’ють, аніж до тих, хто б’є. Можливо, члени суспільства, потрапляючи до влади, починають іти на якісь компроміси і ставати колабораціоністами, але це вже досить широка проблема.

УІС: Ви маєте надію, що найближчими роками відбудуться зрушення на краще у ставленні влади до журналістів?

Ю.Л.: Я думаю, що сам факт створення профспілки свого часу і те, що профспілка відіграла таку роль у боротьбі проти цензури, багато що змінив. І на сьогоднішній день такі випадки, як із Ткаченком – це вже якісь рідкісні прояви. А раніше це було більш поширене, журналістами відверто командували. Тепер, якщо й з’являється цензура (не тільки з боку влади, а й, наприклад, з боку бізнесу, власників видань – хоча бізнес у нас тісно пов’язаний з владою), то цей бізнес чи влада мусять «шифруватися» – «шифрувати цензуру» під редакційну політику, наприклад. Такого, як було раніше – «темники» й т. ін. – то вони вже цього не роблять.

УІС: Тобто, можна розуміти вашу оцінку як обережний оптимізм?

Ю.Л.: Можливо, так – обережний оптимізм. Без оптимізму жити неможливо, знаєте… Хоча зрозуміло, що реалії часто підкидають більше матеріалу для песимізму, але все ж-таки, все ж-таки… Я – сподіваюсь на краще.

Напиши коментар »

Коментарів поки що немає.

RSS feed for comments on this post.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.

%d блогерам подобається це: