Ігор Лосєв
Аудіофайли з цього поста можна завантажити зі сторінок: Аудіоархів mp3.
Recorded at the round table devoted to D. Dontsov in Kyiv 9.10.2008.
Записано на круглому столі, присвяченому Д. Донцову, в Києві 9 жовтня 2008 р.
частина 1 4′34″, 8,4 Мб
частина 2 4′58″, 9,1 Мб
Конспективний виклад виступу:
Я б хотів зупинитися на ідеї «провідної верстви» в Донцова. Це те, що сучасні політологи називають елітою. Зіставляючи те, що описував Донцов з тим, що бачимо в сучасній Україні, дістаємо разючі враження. Тих людей, які сьогодні керують державою, називати елітою вельми важко в донцовському сенсі. Бо в нього провідна верства – це насамперед національна аристократія. Аристократія, яка формується в процесі боротьби нації за своє існування, яка формується у дуже важких умовах («гармати висувають політиків»).Для аристократії (слово грецького походження – «найкращі люди») цінності матеріального збагачення ніколи не були найголовнішими. Навіть дуже заможну людину могли не пустити в коло аристократів без відповідного родоводу й списку заслуг перед спільнотою. Величезна проблема України (так склалося впродовж віків) – відсутність власної аристократії. У 17 столітті українська аристократія значною мірою перейшла на службу Речі Посполитій, а з 18 ст. – на службу Російській імперії. І сьогодні ми відчуваємо брак аристократії, яка була б вихована на ідеалах суспільного служіння, здатності жертвувати своїми інтересами в ім’я вищої мети. Для національної аристократії така вища мета – існування власної держави, власної нації.
Були спроби створити вже в 20 ст. власну національну аристократію (йдеться не про якусь блакитну кров, а про особисті заслуги). Люди, які пройшли через ОУН-УПА, концтабори, але не зламалися – ці люди справді могли стати українською провідною верствою. Але не стали, бо їх переважно було винищено.
При погляді на сучасну українську політичну верхівку згадується заочна дискусія між Донцовим та Іваном Багряним. Останній критикував українських націоналістів за «завузькі» погляди: вони, мовляв, роблять ставку лише на вузьке коло втаємничених людей, особливу касту. Багряний стверджував, що незалежну Україну будуватимуть широким фронтом, в тому числі колишні комуністи та комсомольці. Ну, ми сьогодні бачимо, як колишній партгоспактив УРСР розбудовує незалежну Україну, і що виходить. Фактично, сьогоднішня картина України свідчить про те, що рацію у цій дискусії мав Донцов з його ідеєю провідної верстви, яка формується в боротьбі.
Сьогодні колишня партійно-господарська верхівка УРСР є найбільшою загрозою для української держави. Це люди, геть позбавлені державницького мислення. Вони сьогодні перетворюють великі державницькі завдання на дрібні чвари і показують, що елементарно не готові до тієї ролі, яку заходилися виконувати.
Сьогодні ми бачимо, що чільні українські політики в певному відношенні дуже схожі. Віктор Ющенко трохи кращий від Юлії Тимошенко, бо має хоч якісь національні орієнтири. Тимошенко трохи краща від Януковича, бо Янукович – то вже зовсім клініка в політичному сенсі. Але всіх цих людей об’єднує те, що вони всі є продуктом партгоспактиву колишнього УРСР. Вони там сформувалися і не мають тих якостей, про які писав Донцов, перш за все вміння ставити національний інтерес вище за особистий.
Сьогодення підтвердило велике значення ідеї провідної верстви Д. Донцова. І українське суспільство змушене сьогодні розв’язувати цю проблему національного проводу, якого Україна наразі, на жаль, не має.
Українські архіви - К. Булкін 
Залишити коментар