Замість привітального адреса до ювілею Володимира Завальнюка / Instead of the Congratulatory Address for Volodymyr Zavalniuk’s Jubilee

Володимир Завальнюк

Сьогодні відзначає свій 50-й день народження режисер Володимир Завальнюк – мій найближчий друг, колега й побратим у боротьбі за право творити в Україні справжній український (а це значить – живий, сучасний і європейський) театр. Це нагода не лише побажати Володимирові у цій боротьбі козацького здоров’я, наснаги й перемог. Це ще й нагода згадати (і замислитись) про саме явище живого, сучасного і європейського театру в Україні – явище, котре все ж-таки існує і, хоч як важко, пробивається паростком порубаного курбасівського саду крізь асфальт нав’язуваної й насаджуваної десятиліттями й століттями забитости, меншовартости, шароварности. На жаль, насаджування триває й досі… Якби в театрі нашого життя усе не було перевернуто догори дригом, сьогоднішній ювілей мав би стати провідною темою, принаймні, театральних видань, а щоб привітати Володимира, у величезній черзі мали б стояти державні мужі й розчулені спонсори. Але – за нинішніх обставин, може, воно й добре, що є так, як є. Певен, що й сам Володимир не схотів би жодного офіціозу на свою честь, тим більше від тих, хто сьогодні очолює рух України й української культури в зворотному напрямку від самої себе.